Спілка українських співвітчизників

Леля

Второй год смотрю на Ваши объявления, Татьяна, по поводу голодомора в Украине. Вы меня извините, но кажется я в этой жизни уже ничего не понимаю. Неужели за 5 лет правления ющенко на Украине, мой родной народ так отупел? Я родилась на Украине (Звенигородка), моя прабабушка 1892 года рождения умерла в 1991 году, практически не дожив года до своего столетия, бабушка умерла в прошлом году на 93 году жизни. Я прекрасно помню их расказы об этом голоде, у нас в семье умерла младшая сестра бабушки в этот год. Но я четко помню о том, что в этом голоде в нашем районе и в частности в селе винили не Сталина, а местного главу сельсовета, который был рьяным коммунистом по пословице "Заставь дурака богу молиться он и лоб расшибет". Прабабушка говорила, что это он вел людей и показывал где у кого что может быть спрятано и закопано. Так что в первую очередь надо винить своих местных уродцев, а потом всех остальных. В России и в других республиках умерло народа больше, и подтасовывать факты недостойно Великого народа, а людям, которые все это повторяют, вдвойне недостойно.
 

Дорогі друзі!

Напередодні Великодня Посольство України в республіці Словенія та спілка українських співвітчизників „Єдність” запрошують всіх бажаючих разом малювати писанки.

Зустрічаємося 16 квітня, о 12 годині, біля Посольства України (Teslova 23, Ljubljana).

Все засоби та знаряддя праці просимо принести з собою.

До зустрічі!

Напередодні Великодня, Посольство України в Республіці Словенія та Спілка українських співвітчизників „Єдність” провели акцію „Розмалюй писанку”. В приміщенні Посольства зібралися представники української громади Словенії, які продемонстрували свої уміння оздоблення традиційної української пасхальної прикраси.

Дорогі друзі !

5 жовтня цього року відбулось засідання активу української спілки Єдність, на якому розглядалися плани найближчих та віддалених заходів спілки.

Час тече швидко - тому вже нині ми починаємо міркувати над заходами до святкування в 2011 році двадцятої річниці незалежності України.

Запрошуємо всіх небайдужих, українців та друзів України, надсилати свої пропозиції.

Контакти:

tetjana.sm@gmail.com

evgeny.goreshnik@gmail.com

Пропонуємо до вашої уваги статтю директора  Інституту досліджень диаспори Ігоря Вінниченка,

в домовленності з яким розміщуємо її на цьому сайті:

«Час для України
жить…»

Автори: Ігор
ВИННИЧЕНКО, Юрій ЮРЧЕНКО

Non progredi est
regredi*

Лише те суспільство
може сподіватися на визнання, повагу та «нетуманне» майбутнє, яке з повагою ставиться
до своєї історії та спадщини, належно виховує молодь і будує майбутнє, спираючись
на новітні досягнення людського розуму. Україна ж — держава, котра «святкує поразки,
ставить пам’ятники поневолювачам і зберігає монументи диктаторам» («ДТ» від 22 серпня
ц.р.), на могилах зводить культові споруди (!) і танцмайданчики, патріотизмом замінює
науку (у т.ч. історичну), вже який рік поспіль не поступається першими — в Європі
(офіційна статистика) — тютюнопалільно-алкогольновживально-ВІЛпрогресуючими місцями,
а ненав’язливо-всеохопним вихованням її населення переймаються «щасливі разом» Букіни,
няня Віка зі своїм колоритним оточенням, татусеві доньки вкупі з кадетами etc. Про
корупцію не згадуємо, бо вона не від сьогодні стала «рідною», а її розмах (що світ
жахає) не лякає — звикли. Щодо такого ганебного явища, як у чужих краях
заробітчанство, то нині кожен десятий трудовий мігрант світу — з України,
частка ж українських заробітчан у загальному вітчизняному соціумі — найвища у
світі

Те, як ми
ставимося до своєї багатющої і розмаїтої спадщини, не одного іноземця
примушувало замислюватися: і чого це вони (себто ми) в Європу так наполегливо
просяться. Особливо той, що регулярно згадує про «маленьких українців». Хоча
йому не відмовиш у зацікавленні нашою минувшиною. Як і в хаотичних рухах щодо
приведення в більш-менш належний вигляд тієї чи іншої історичної пам’ятки. От
тільки подальша їхня доля його, здається, не обходить. Узяти бодай
відреставрований палац у Батурині. До пуття його довели, а от як утримувати,
щоб він завтра знову не почав руйнуватися, — питаннячко. У США вже не перший
рік готують менеджерів музейної справи (в Європі це почалося віднедавна),
оскільки ця галузь свідомо позбавлена бюджетного фінансування: маєте на чому
заробляти — робіть це. Так, зокрема, формується клас тих, що «роблять себе
самі»

Про більшість
інших учасників президентських перегонів не згадуємо. Однак і вини їхньої (як і
їхніх іміджмейкерів, спічрайтерів та ін.) в історичній забудькуватості не
вбачаємо: усі вони — «продукти» епохи «розвинутого» соціалізму. Університетів
закордонних не закінчували, самоосвітою (філософія, логіка, риторика etc.) не
переймалися, а «навчалися» — і продовжують це робити — лише того, як державу та
її громадян дурити

Охоронні ж дошки
на пам’ятках архітектури, культури та історії у того ж таки іноземця (нам бо ж
— не звикати) викликають запитання стосовно країни, в якій він перебуває. А
зовнішній вигляд некрополів (включно з Байковим кладовищем), на яких упокоїлись
і відомі, і пересічні особистості

Давно не
відкриття, що в зародженні, формуванні та розвої українських науки, культури,
освіти, військової справи, підприємництва та інших складових соціального,
економічного, політичного та міжнародного життя видатним є внесок великої
кількості представників не українського етносу. Проте й до сьогодні немає
праць, в яких усебічно висвітлюються життя та діяльність цих непересічних осіб
(не згадуємо виданих у підрадянській Україні та не виданих в Україні незалежній
енциклопедій). У назвах вулиць і площ українських міст і містечок годі шукати
(за мізерним винятком) імена тих, кому ці населені пункти завдячують
архітектурною вишуканістю, хто сприяв розвитку в них культури, мистецтва,
освіти, науки, підприємництва…

От, для прикладу,
німці, для багатьох з яких Україна стала другою батьківщиною. Так, значною
мірою завдяки попечителю Київської учбової округи Ґ. фон Брадке 1834 р.
відбулося відкриття другого на підросійській Україні університету — нині
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Його ректорами
були М.Х.Бунґе (тричі),

Й.Г.Нейкірх (сім
разів), М.К.Ренненкампф, Р.-Е.Траутфеттер, Ф.Ф.Ергардт; проректорами —
О.М.Павльсон та Й.Г.Нейкірх

Ректором та
засновником бібліотеки Харківського університету був Й.-Х.Кронеберґ,
ініціатором створення універcитетської обсерваторії — Й.С.Ґ.Гут, першим головою
заснованого ним же 1879 р. Харківського математичного товариства — заслужений
професор університету Є.Беєр

Генерал артилерії
Фрідріх фон Кеніґсек допомагав гетьману І.Мазепі в удосконаленні гарматної
справи на Гетьманщині, був одним із керівників оборони Батурина в жовтні 1708
р. Помер «від ран у дорозі до Глухова, куди росіяни везли його на страту». Чільні
посади в Українській галицькій армії та в армії УНР посідали А.Бізанц, А.Ерле,
Г.Кох, А.Кравс, Г.Куніш, А.Ляєр, Ф.Льонер, Ф.Тінкель, А.Шаманек,

А.Вольф,
В.Льобковіц. Уродженець Старобільська Г.Лангемак — начальник артилерії
Чорноморського флоту, один із конструкторів реактивних снарядів для «катюш

Ілля Шраг
очолював Українську парламентську громаду, яка в І Державній Думі домагалася
національної автономії України; був одним з авторів проекту засад автономії.
Д.Дорошенко від імені гетьмана П.Скоропадського звернувся до нього з
пропозицією очолити уряд, але рідні Іллі Людвіговича наполягли на його відмові
через поганий стан здоров’я. Його син Микола Ілліч був одним із провідних
діячів української громади в Москві. У квітні 1917 р. він — серед ініціаторів
створення Української партії соціалістів-революціонерів. Підпис М.Шрага стоїть
під багатьма законами УЦР, зокрема про випуск державних кредитних білетів УНР,
про порядок видання законів, утворення Генерального суду та ін. Як заступник
голови УЦР, М.Шраг, за відсутності М.Грушевського, головував на загальних
зборах Центральної і Малої Рад

Професор
Київського політехнічного інституту Юлій Ваґнер 1918 р. обіймав посаду міністра
праці в гетьманському уряді, а Сергій Гербель — міністра харчових справ; після
проголошення Федерації — прем’єр-міністр та міністр земельних справ.
Генеральним секретарем торгу і промисловості в уряді Д.Дорошенка, 1918 р. (за
Гетьманату) послом Української держави в Німеччині був Теодор фон Штейнгель,
який, до слова, 1896 р. заснував перший на Волині музей із цінними
археологічними, історичними та етнографічними збірками

Гідним подиву й
пошанування є внесок у різні царини вітчизняного громадського та державного
життя десятків і сотень поляків, євреїв, французів, англійців, італійців,
представників інших народів, для багатьох з яких Україна стала другою
батьківщиною

А скількох
прихильників мала Україна за кордоном! Взяти, до прикладу, шведа Альфреда
Єнсена, ювілей якого відзначатиметься цього року. Що про нього відомо
пересічному українцеві

Давно вже пекуча
тема — вшанування померлих. Зайве нагадувати: як театр починається з гардероба,
так і про суспільство будь-хто з заїжджих судить з того, в якому стані
перебувають некрополі. Відвідайте «німецьку» чи «польську» (старі) частини
Байкового кладовища, аби переконатись у «вдячності» нащадків

Окрема «тема» —
поховання військовиків. На території України знайшли останній спочинок — за
наявною інформацією — вояки Австрії, Бельгії, Болгарії, Греції, Данії, Іспанії,
Естонії, Італії, Китаю, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Норвегії,
Польщі, Румунії, Сербії, Словаччини, США, Туреччини, Угорщини, Фінляндії,
Хорватії, Чехії, Швейцарії, Японії. З усіх «пощастило» лише німцям та
австрійцям, якими опікуються, відповідно, німецька Народна спілка догляду за
військовими похованнями (Volksbund) та австрійський «Чорний хрест». Нещодавно —
як могли (точніше, скільки коштів на це виділили) — відзначили річницю
Конотопської битви 1659 року. А поле як було полем, так ним і залишилося. Хоча
поруч з українцями билися — і поклали свої голови — кримські татари, поляки,
німці, серби, волохи. Хіба не заслуговують полеглі за Україну вояки на бодай
пам’ятний знак, на якому й ЇХНІМИ (виділено нами. — Авт.) мовами було б
зазначено, що тут упокоїлися не лише українці? Дивись, завтра на це місце
туристи з тих країн завітають, ніколи не зайвих гривень-доларів для місцевого
бюджету підвезуть. Та й дітлахам з навколишніх сіл, коли історію Вітчизни
вивчають, екскурсії в такі місцини — в радість. Зовсім як за Сухомлинським. Бо
ж як інакше патріота виховаєш, якщо він своєї малої батьківщини не знає

Угорці (й не лише
вони) ревно шанують історію свого народу і національних героїв. Тож не дивно,
що в Бережанах, в яких 1703 р. князь Ференц ІІ Ракоці видав маніфест-заклик до
угорського народу повстати проти австрійського панування, й відповідна пам’ятна
дошка на мурах тамтешнього замку є. Українською та УГОРСЬКОЮ (виділено нами. —
Авт.) мовами. Англійці, перебуваючи в Криму, не оминають поховання своїх вояків
на полі Альминської битви поблизу с. Віліно Бахчисарайського району. А що ж ми?

Операція
«Френтік» відома лише фахівцям та поодиноким дослідникам воєнної історії.
Інформацію про величезний внесок американців та англійців (передовсім зброєю,
амуніцією, харчами etc.) у Перемогу чиновний люд і до сьогодні подає широкому
загалові дозовано. Пригадайте «квоту КПУ» — голову Держкомархіву товаришку
Гінзбург, якій «не цікава» історія про Голодомор та ОУН-УПА. Тож і молоді,
вважає вона, ні до чого цим перейматися. Певне, для того, щоб «незручні»
питання не ставила

Лише тоді ми
матимемо майбутнє, коли дбатимемо про померлих (загиблих), шануватимемо не
руйнівників, а будівничих, не тих, що спалювали (або ж віддавали Росії) твори
мистецтва, а боронили їх, не розбещували попсою, а навертали до високого
мистецтва

Хто
розбудовуватиме Українську державу завтра? Запитання не риторичне. Адже нинішні
18—20-річні не бачать себе активними учасниками цього процесу. Кілька років
тому наш співвітчизник зі США професор Осип Мороз, запитуючи студентів ІІ—ІV
курсів економічного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка про три найпекучіші — на їхнє переконання — проблеми для України,
почув у відповідь: «Ми не потрібні цій державі»

…Місце
статистики, як відомо, за брехнею та великою брехнею. Так от ця — офіційна —
статистика свідчить, що нині у вітчизняних центрах зайнятості 60% тих, що
стоять в них на обліку, — це молодь віком до 26 років. Як гриби після дощу
виниклі на початку української незалежності ВНЗ наплодили економістів та
правників, котрі нині займаються будь-чим, тільки не працюють за фахом. Погоджуючись
із братами Капрановими («ДТ» від 12 вересня ц.р.) щодо проблем у вищій освіті,
які безпосередньо впливають на майбутнє території під назвою Україна, додамо,
що сьогодні чимало ВНЗ, зважаючи на апокаліптичні конкурси (які на популярні
«міжнародні» спеціальності сягають 20—40 осіб на місце), плодять спеціальності,
потреби в яких держава поки що не має. Чому — тема окремої розмови. Назвемо
лише, для прикладу, таку, як «міжнародне екологічне співробітництво». Що
говорять керівники ВНЗ тим, хто опановує цю спеціальність, про їхні майбутні
робочі місця? А ви щось чули про це? Ми також ні. Чи, може, ви чули, що перша
особа держави, неодноразово «підкорюючи» Говерлу разом з тисячами (sic!)
«поневолених» державними посадами, прислухалася до екологів або бодай зазирнула
у відповідні довідники, в яких ідеться про унормоване «екологічне
навантаження»? Тож чи варто вимагати від місцевого чиновництва дотримання бодай
чинного законодавства в цій (і не лише) царині

Україна в руїні.
Це не патетика, а доконаний факт. Запитайте будь-кого з пересічних діаспорників
(залишаємо за бортом іноземців) про їхні враження щодо сьогодення материзни, й
почуєте ще жорсткіші слова. Закордонні дослідники лаконічніші: Україна —
тіньова корумпована держава. Попри те, що при владі не Данилич. Відбулася
банальна зміна облич, але не правил. Чи варто дивуватися? Від КОГО хочемо
НОВОГО? Від тих, хто в період «первинного накопичення» набув звіриних ознак?
Отож бо. Чиновник править бал. Бо все навколо — колгоспне, даруйте, «своє».
Свій — передовсім бюджет. А де багато зобов’язань (функцій влади), там і
зловживань буйним цвітом

Пригадайте (якщо
ж там не були, то Інтернет чи телебачення вам у цьому допоможуть), як у Європі
дають собі раду населені пункти, сумірні з вітчизняними містами, містечками та
селищами міського типу. Усього керівництва (яке отримує зарплатню з місцевого
бюджету) — кілька осіб. А от добровільних помічників — які не вимагають ніякої
платні, проте яким не байдуже сьогодення та майбутнє їхніх осель — десятки. І
вся діяльність місцевої влади та громади — прозора. Громадяни ж, як платники
податків, мають право знати, на що і як ефективно витрачаються їхні гроші

Чимало наших
співвітчизників, які віддавна є громадянами країн Старого та Нового світів, від
початку української незалежності щиро пропонували свої послуги (є ж бо знаними
фахівцями) в різних царинах державного життя. Можемо навести чимало прикладів
того, як до їхніх думок-рекомендацій на Печерських пагорбах (у регіонах також)
із щирим інтересом прислухалися, проте цим усе й закінчувалося

Нещодавно дружина
посла однієї з провідних країн світу дивувалася, чому наші можновладці активно
й повсюдно декларують наш шлях до Європи, проте робити щось для цього не
поспішають. І почула у відповідь: «Діти їхні там навчаються, відпочивають вони
також там. У тамтешніх банках і їхні гроші. А тут вони лише їх заробляють»

Для того щоб
уберегти пам’ять від мулу бездуховності та байдужості, дати молоді надію на
гідну її професійну та особистісну перспективу, а старшому поколінню — на заможніше
прийдешнє, допомогти державі увійти до числа шанованого світовим
співтовариством кола, і створюються в Україні громадські організації. Одна з
них — міжнародний благодійний фонд «Спадщина і майбутнє», який має
представників більш ніж у 20 країнах близького і далекого зарубіжжя. У його
«портфелі» вже на сьогодні — близько 120 проектів. І чимало з них мають на меті
увічнити саме тих, хто не переймався отриманням нагород, а тихо й непомітно
творив ДОБРО

Як не влада, то
громада. Саме громадяни, яким не байдуже майбуття їхніх країн, беруть активну
участь в їхній розбудові. Що з того виходить — не нам приклади наводити. Хто
був за кордоном — переконався, а не був, то тут йому телепрограми у виконані
послідовників Юрія Сенкевича у пригоді стануть. Дивімось, думаймо, діймо. «Щоб
мені було соромно», — давали клятву давньоруські вояки. Додамо: «За те, що
нічого не зробив для рідної землі». Ви розумієте, в якому контексті.

* Не йти вперед —
означає йти назад

Леля

Уважаемый администратор! Вопрос к Вам, Вы читали то что размещено на этой странице? Мало того, что это сайт русских соотечественников, Вы позволили открыть страничку украинских соотечественников на русском сайте, а здесь размещаются откровенно антирусские тексты и оскорбления в адрес России. Ответьте честно, Вы украинский язык знаете? Если нет, то лучше пускай украинские соотечественники открывают свою страницу отдельно, а то поступают как "Мазепа" с Петром 1.

А вам, уважаемые украинские соотечественники советую побольше нашей общей русской истории читать, и не забывать о том, колыбель наших народов одна - ДРЕВНЯЯ РУСЬ со столицей в Киеве. Если поднимите историю , не современную, а 18 века, то поймете, что татаров ваши гетьманы до воссоединения с Россией  призывали крымских татар для уничтожения собственного народа. Действительно беда, что мой народ отупел, что не хочет знать своей истории, что голосует за президента, у которого жена дочь предателя и црушница, за премьер-министра у которой мать еврейка отец армянин. Какое же будущее у такого народа, который не читатет, да нет его этого будущего. С авторами этой статьи я могу в этом согласиться. А как это называется, когда кусают руку кормящую?

Уважаемая "Леля",

Вы, видимо, не внимательно читали главную страничку нашего сайта. Цитирую: "Исходя из Устава общества, соотечественники – те граждане бывшего Советского Союза, которые волею судеб проживают в Словении, граждане бывших союзных республик – теперь уже независимых государств – продолжающие приезжать на жительство в Словению, граждане этих стран, приезжающие в Словению на время – на учебу или по работе." 

Таким образом, и в обществе РУСЛО и на этом сайте есть возможность вести работу и высказываться ВСЕМ соотечественникам.

Можно и поспорить, и не согласиться с мнением, озвученным кем-то..

Главное - своё общение на сайте (и, желательно, в жизни) построить корректно.

Леля

Согласна, что нужно корректно строить свои мысли и общение, ну а тем, кто размещает такие статьи не нужно быть корректными, я так понимаю ВАС? Им можно перевирать историю, не сегодня выдуманную, а рассказанную в 19 и 18 столетии тем же Иваном Франко, Лесей Украинкой, Николаем Гоголем, Тарасом Шевченко, Нечуй-Левицким. Им можно поклоняться иностранцам, которые пришли на Украину с разрешения России во благо Украины, при этом унижать Россию, которая защитила этот народ от крымских татар, не говоря о поляках, которые украинский народ, кроме как за быдло (холопы) и не держали, а просто вместе с татарами их вырезали? А сейчас прекрасно зная, что читают сайт не только украинцы, но и русские, размещают статьи откровенно антирусские. У Вас не было мысли провести вечер истории Украины и России по литературе наших писателей как украинских, так и русских.  Почитать, что пишут вышеперечисленные авторы по этому вопросу. У меня складывается впечатление, что эти люди даже украинских писателей не знают, и не читали, может быть мозги просветлеют.  Интересно, Татьяна, а вы знаете кто  Тараса Шевченко из крепостных выкупил? ответьте уважаемая!  А в жизни с такого рода людьми я просто не общаюсь, потому что люди знающие историю своего народа, люди умные и мыслящие, уважающие себя и тех с кем общаются  никогда не разместили бы на этом сайте такую статью.  Поверьте, я сама родилась на Украине и есть украинка по национальности, но ведь до революции не было такой национальности были росы, белоросы и малоросы. Малоросы не потому что они малы, а от понятия Большая Родина (к примеру СССР) и малая Родина (Украина или город в котором родился), колыбель, где родилась Великая Русь. Это все проделки Сталина("великого грузина") украинизация, и поляков, которые потеряли бесплатную рабочую силу из-за России, но ведь люди читающие все это понимают.

Извините за бурное выражение моих мыслей, но все-таки не понимаю как можно кусать руку кормящую.

Уважаемая "Леля", Ваши глубочайшие познания в истории поразили меня! Читайте историю!!!!! Прошу Вас! Напишу несколько цитат с указанием на авторов специально для Вас Уважаемая "Леля". 

А Россия имеет к историческому и культурному наследству Киевской Руси приблизительно такое же отношение, как к соответствующему наследству Римской Империи (Roma) имеет ее бывшая колония Румыния (Romania)..." ** ** Михайло Красуський

Переяславское княжество было пограничным, поэтому логичнее предположить, что под термином "украина" подразумевается территоряи южнее Трубежа, населенная православными и обрусевшими торками (огузами) и рускими (волынянами и полянами) пересеившимися за Трубеж из Киевского и Переясл. княжеств.во времена Хмельницкого украиной называлась та же территория, т.е. Полтавская,Черкасская и часть Черниговской,и Сумской обл.. В то время как земли руских княжеств продолжали называться Русью и в 17 веке, а в отношении галицко-волынских земель, то до 1918 года... которая разворачивалась по преимуществу на периферии той Руси и далеко за ее пределами (включая Дикое Поле, Заполярье, Урал, Сибирь и Дальний Восток). ...в состав Русской земли не входили Новгород Великий с относящимися к нему городами, княжества Полоцкое, Смоленское, Суздальское (Владимирское), Рязанское, Муромское, Галицкое,
Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX-XII вв.) Учебное пособие для вузов.М.:Аспект Пресс,2001.

Валерий Алексеев в своей работе "Происхождение народов Восточной Европы"* провел измерения черепов представителей летописных славянских племен и сравнил их измерениями с размерами черепов современных этнических московитов,белоруссов и украинцев.Оказывается, что различия между черепами славян кривичей и вятичей, племен-предков этнических московитов, и размерами черепов современных московитов, очень выразительны или велики; меньшие различия между размерами черепов современных белорусов и племен их происхождения - дреговичей и радимичей.Никаких изменений за тысячу лет между размерами черепов населения современной Украины и племенами полян, сиверян и древлян, включая другие племена. Московский народ получил самую большую примесь монголоидной расы через асимиляцию угро-финов, которые пришли в Европу из Азии и частично впитали в собя европеидную примесь еще до прихода славян.

Балты получили монголоидную примесь еще раньше, когда в Европу, посля потепления и изменения климата, народы надвигались двумя волнами: с юга,через Балканы и Украину-европеиды, и северными лесами из Сибири - монголоиды. Московский народ отличается антропологическими признаками и культурой от украинского.
Два разных народа-две разные культуры. ****** В. Алексеев "Происхождение народов Восточной Европы"- М., 1967.

Так называемые русские (имя Русь украдено у украинцев Петром 1-м) объявили сами себя славянами, не следует, что они ими являются. Из-за того, что империя привила пр. жирикам синтетический язык, построенный на основе славянского староболгарского Ломоносовым и Сумароковым, московиты не перестали быть угрофиннами (перьмью, мокшей, муромой, эрзями, весью, чудью), а также монголами, татарами и прочими тюрками. До Петра №1 нынешняя РФ называлась МОСКОВИЯ и москва, уважаемая "Леля", с финского "мутная вода" , это "славянское" название Вам не о чем не говорит? Учите, читайте и понимайте историю,уважаемая "Леля".

О Мазепе, пара слов:"Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов.І.Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури. 

Петр №1, какое имел образование? Учился лодки строить в Голландии? Победа в полтавской битве  это трагедия для украинцев. Запрет на обучение на украинском языке, разграбление и подчинение Украины и многое др....

  Уважаемая "Леля", Татьяна Таирова-Яковлева, директор Центра по изучению истории Украины СПбГУ (Российская Ф-я) может прояснит Вам историю :  http://www.lenta.ru/conf/tairova/ , а если погуглить то можно и другие статьи этого уважаемого историка, также и Мазепе.

С Уважением к Вам Уважаемая "Леля" , Владимир

Вітання закордонному українству

З нагоди Новорічних і Різдвяних свят

Дорогі українці!

Сердечно вітаю вас з Новим 2010 роком та Різдвом
Христовим!

Зичу вам піднесеного настрою і міцного здоров’я, нових
життєвих перемого і професійних звершень.

Користуюся нагодою світлих зимових свят, передусім,
щоб щиро подякувати вам за солідарність з діяльністю української дипломатичної
служби, виявом якої стали численні приклади нашої успішної взаємодії у 2009
році.

Міністерство закордонних справ і надалі
потребуватиме тісного партнерства з українцями у всьому світі у справі
забезпечення інтересів та зміцнення позицій України на міжнародній арені. Зі
свого боку, зовнішньополітичне відомство продовжуватиме робити все для того, щоб
кожен з вас відчув справжню увагу та піклування з боку Батьківської землі.

Нехай ніч новорічна стане для вас початком успішного
2010 року, відкриє нові простори для реалізації добрих починань та здійснення
заповітних мрій.

Нехай Різдво Господнє дарує вам душевний затишок і
родинний добробут, сповнює оптимізмом та зміцнює у вірі, що день прийдешній
буде багатим на яскраві, радісні події.

З
повагою

і
побажанням веселих свят

Петро Порошенко

Леля, не переживайте, это такой тип людей, который живет ненавистью и безсильной злобой к России, ненависть - их хобби. А обычные разнонациональные люди работают, растят детей, занимаются спортом, дружат и так далее и даже не знают о жизни соседних стран, а если и знают, то из телевизионных новостей. Кому-то поссорить наши страны нужно, вот и усираются отдельные элементы, создавая http://scepsis.ru/library/id_2239.html Очень жаль.

2cnn, А историю пишут люди. Как хотят.

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ
      9 листопада в День української писемності та мови стартував Х Міжнародний  конкурс  з  української  мови  імені  Петра  Яцика, який  проводиться згідно  з  Указом  Президента  України  від  09.11.2007  № 1078  "Про Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика".
      Повідомляємо, що конкурсні завдання для дітей української діаспори будуть розміщені   з  21 грудня 2009 року до 30 січня 2010 року  на сайтах Міністерства освіти і науки України http://www.mon.gov.ua/ та Ліги українських меценатів, а також будуть передані представництвам України за кордоном.
      Бажаючим взяти участь у конкурсі прохання звертатися в спілку Єдність evgeny.goreshnik@gmail.com або в Посольство України в Республіці Словенія.
 

День Соборності України

    22 січня в Україні відзначається 91-а річниця проголошення Акта злуки Української Народної та Західно-української Народної Республік.    
      22-го січня 1919 року на Софійському майдані Києва у присутності керівництва УНР, представницької депутації ЗУНР, делегатів Трудового конгресу, духовенства, військової старшини було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Ця дата вкарбувалася в історію України національним святом - Днем Соборності.
    Українська соборницька концепція базується на міцних історичних, правових і теоретичних засадах. Ідея всеукраїнської єдності, соборності України ніколи не полишала український народ, її витоки беруть початок з періоду Київської Русі, Галицько-Волинської держави, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини.
    Ідея єдності нашої держави здійснилася лише на початку двадцятого століття. 22 січня 1918 року Центральна Рада, Уряд якої очолював Володимир Винниченко, проголосила четвертий Універсал, за яким „Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Восени 1918 року, після розпаду Австро-Угорської імперії, утворилась Західноукраїнська Народна Республіка з центром у Львові. Це давало можливість здійснити подальший крок – об’єднати всі українські землі під національним прапором.
    Вже 1 грудня 1918 року члени Ради державних секретарів ЗУНР у Фастові уклали передвступний договір з Директорією УНР. 3 січня 1919 року Національна Рада УНР схвалила закон про об’єднання ЗУНР з Українською Наддніпрянською Українською Народною Республікою в єдину Народну Республіку. Проголошення злуки були призначено на 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України. Цей день було проголошено всенародним і державним святом.
    Таким чином, урочистим підписанням Акту Злуки УНР та ЗУНР уперше в новітній історії було зроблено серйозний крок до об’єднання більшості етнічних українських земель у єдине державне утворення.    
      Остаточна ратифікація Акту Злуки планувалася на засіданні Установчих зборів (українського парламенту), які так і не були скликані. На той час УНР припинила своє існування. Вже через два тижні після проголошення Акту Злуки Уряд України змушений був залишити Київ, а трохи пізніше і територію України. Потенціал, закладений в документі, так і не був до кінця реалізований. Цьому перешкодив ряд обставин, як внутрішніх, так і зовнішніх. ЗУНР впала під натиском польських військ, а територію УНР захопили більшовицькі війська.
    Українська держава, що існувала з 1917 по 1919 роки, була втіленням української національної ідеї.
    Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став сильним виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.
    Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним незаперечним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.
    Об’єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання. Об’єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси.
    Об’єднавча акція 1919 року залишила глибокий слід в історичній пам’яті українського народу.  Акт Злуки 22 січня 1919 року - подія великого історичного значення. Навіть залишившись тоді нереалізованим, ідеал соборності українських земель упродовж багатьох десятиліть виступав визначальним чинником національної консолідації, територіального й духовного єднання, спадкоємності історичної державницької традиції. Цілісність етнічної території стала фундаментальною підвалиною відродження сучасної незалежної, соборної України.

    Щороку 22 січня ми відзначаємо День Соборності, який є нагадуванням про те, що сила нашої держави – в єдності. Лише спільними зусиллями ми можемо збудувати духовно й економічно багату країну.

Посольство України
в Республіці Словенія